Масова культура. Америка і Європа

У сучасній західній культурі великого поширення набула так звана масова культура. Нерідко ця культура сприймається в Європі як чисто американське явище, хоча це і не зовсім так. У європейських країнах, принаймні останні два століття, існувала й існує поряд з традиційною високою культурою і культура ринкова, масова. У Франції, наприклад, такого роду масова література одержала найменування «бульварної», у Росії вона називалася «літературою товчка ринку».

Американський учений Д. Макдональд запропонував розглянуте явище іменувати «маскультом», тому що «у дійсності це зовсім не культура. Маскульт — це пародія на високу культуру». Тут немає місця мистецтву, а тому не варто говорити ні про моральне очищення за допомогою мистецтва, ні про власне художню насолоду. Нема сенсу міркувати про «художню якість», «естетичну цінність» і тому подібне. Усі ці слова — зі словника високої культури. Але саме висока, істинна культура поряд з фольклором завжди панувала в європейській художній свідомості. Вульгарність масової культури ховалася в їхній тіні. Сьогодні дехто бажає вважати маскульт «фольклором промислової епохи». Але фольклор, народне мистецтво, тому і зветься «народним», що завжди зароджується в низах суспільства, у народних глибинах. Навпаки, маскульт створюється і нав'язується зверху фахівцями-майстрами, професіоналами (естрадні композитори, текстовики, співаки, теле- і кінорежисери і сценаристи, менеджери і т. д.). І якщо народне мистецтво має власну художню вартість, то мас-культ лише пародіює високу культуру, паразитує на ній. Досить згадати численні оперети і мюзикли, що використовують класичні сюжети і тексти, екранізації й інсценізації класики, що вражають несмаком.

У свідомості багатьох європейців північноамериканський маскульт став наче уособленням всієї американської культури, американського способу життя. Одна з причин цього — відносна слабкість американської високої культури, надто юної поки, і відсутність розгалуженого, багатого народного мистецтва, про яке можна говорити щодо європейців або жителів Індостану. Двісті років — термін замалий для зародження і розвитку загальнонаціонального фольклору, тим більше в такому різномовному і різнорідному суспільстві, яке утворилося в американських промислових містах унаслідок великої імміграції з усього світу.

Дослідження американського ученого Ф.-Дж. Вудса показують, що в середині XX ст. «культурні цінності найбільших американських етнічних груп» європейців, китайців і японців, мексиканців, негрів, євреїв — усе ще істотно розрізнялися.

Розвиток культури  - органічна складова частина історії суспільства. Тому детермінацію руху культури слід шукати і поза її самої, перш за все в розвитку основи суспільства,матерыального виробництва, а також і всіх інших підсистем і сфер суспільного життя - соціальної та соціально-політичної. Характерно, що при вкрай низьких темпах розвитку матеріального виробництва в епоху феодалізму настільки ж низькою була і динаміка розвитку в галузі культури. Специфічне місце релігії і церкви також у той час зумовлювало релігійне забарвлення практично всіх сторін і всіх складових культури цієї епохи. Проте, не можна не відзначити, що в окремі періоди можуть спостерігатися активні сплески в культуротворчої процесі за відсутності аналогічних зрушень в економічній сфері. Це, зокрема, характерно для літератури і мистецтва епохи выдродження в Європі, Росії в 19 ст. Розвиток культури пов'язано і з іншими зовнішніми детермінантами. Розвиток країн і народів практично з перших кроків цивілізації втрачає ізольований, замкнутий на себе характер. Історія з плином часу все більше виступає в якості всесвітньої історії, а разом з тим стає реальністю світова культура, яка акумулює найкращі досягнення всіх країн і народів. У цих умовах все більшого значення для розвитку культури кожної країни, кожного народу набуває розширення культурних зв'язків і духовних контактів з іншими країнами і народами.

Природна ізоляція або навмисне самообособленіе народів нічого хорошого розвитку культури принести не можуть. Фактор ізоляції, наприклад, одна з причин збереження первісних форм життя у аборигенів Австралії. Китай на рубежі I-II тисячоліття стояв у перших рядах країн з розвитку культури, а потім настали століття штучної ізоляції країни за китайською стіною, що призвело до втрати колишніх позицій. Тільки покінчивши в 60-ті роки XIX століття з перешкодами на шляху розвитку зв'язків з рештою світу Японія прискорено пішла вперед.

Слід зазначити, що на розвиток культури, як втім і на її виникнення, найсильніший вплив мали не тільки зовнішні, але внутрішні чинники. Необхідність поглибленого аналізу внутрішніх причин розвитку культури виявляється при розгляді впливу поділу праці на розвиток культури. Поділ праці зруйнувало притаманне первісності єдність матеріального і духовного, а разом з цим поклало межа не тільки злитості матеріальної та духовної культури, але і її єдності, оскільки єдиний був її суб'єкт і носій - первісний колектив.

Надалі з розвитком суспільства, коли розумову працю став все більше відділятися від фізичного, місто - від села, коли суспільство розділилося на класи, професійні угрупування різних рівнів, на етнічні освіти, територіально-регіональні спільності, а також демографічні страти - картина культури в цілому, як і картина її історичного руху ускладнюється.

Перш за все з виникненням складної соціальної структури суспільства, що виникла в результаті поділу праці, управління, розумова діяльність, духовне виробництво стали переважно сферою занять певного класу чи соціальної групи. Автономізація розумової праці, його відділення від фізичного дали потужний поштовх розвитку наук, прогресу мистецтва і т. д. Вона дозволила зробити інтелектуальну діяльність - професією, яка органічно поєднує в собі ознаки матеріальної та духовно-практичної діяльності людини. З кожним етапом розвитку суспільства та його фундаментальної основи-громадського виробництва, роль розумової праці, його практична значимість у житті суспільства все більше зростає.

Культура кожної епохи нерозривно пов'язана з потребами та інтересами різних класів, соціальних верств і груп. У цьому суть механізму впливу різних класів і соціальних верств, груп на утримання культури. Безумовно, цей вплив значною мірою визначає різницю в змісті і формах культурних пластів і рівнів в загальній структурі культури суспільства. Однак, абсолютизація що панував до недавнього часу у вітчизняних суспільствознавчих науках класового підходу до аналізу і класифікації явищ культури неминуче заводить дослідника в логічний глухий кут.

Спілкування в інтеренті

Наприкінці 20-го століття завдяки розвитку комп’ютерних технологій з’явився ще один спосіб спілкування – так зване віртуальне спілкування. Це спілкування з віртуальним співрозмовником у віртуальному просторі за допомогою електронних засобів. Завдяки комп’ютеру людина освоює новітні електронні засоби інформації та навчилися діяти в  умовах відкритої комунікації.

Багато організацій в Інтернеті надають можливість доступу до інтерактивних сервісів,які підтримують «живу» бесіду між мешканцями різних міст,країн або спільнот. Створено програми, які підтримують "живе" спілкування в режимі реального часу. Наприклад, у телеконференції за допомогою електронних засобів спілкування беруть участь великі групи користувачів. Існують і локальні телеконференції, які присвячуються конкретним подіям або чітко визначеній темі. У конференції спілкування відбувається навколо певної теми, тоді як чат, як правило, визначеної теми не має. Спілкування у деяких програмах можна вважати аналогом телефонної розмови. При цьому дві особи, які спілкуються, мають доступ до одного серверу і знаходяться у системі в той самий час. Кожен із співрозмовників має змогу відразу ж бачити все, що набирає на клавіатурі свого комп'ютера його партнер. І хоча вони не бачать і не можуть уявити один одного, але передають свої думки, емоції, обмінюються інформацією й одночасно реагують на неї.

Спілкування в інтернеті має певні особливості,а саме:

1)      спілкування, опосередковане комп'ютером, відбувається анонімно. Коли хто-небудь надсилає  повідомлення  в інтернет, його можуть читати всі і відповідати на нього. Можна приєднатися до чужої розмови, а можна розпочати свою;

2)      втрачають  своє значення невербальні засоби спілкування. Фізична відсутність учасників взаємодії призводить до того, що справжні почуття можуть приховуватися або подаються зовсім не ті, які людина у цей момент відчуває. Тому в Інтернеті легше вести серйозну розмову; можна спілкуватися з тією людиною, яка б при зустрічі могла не сподобатися, скажімо, через зовнішність; люди рідше ображаються. Можна говорити з людьми незалежно від їх віку, статі, статусу тощо. Тобто в інтернеті внаслідок  фізичної відсутності партнерів по комунікації зникає ціла низка бар'єрів, які заважають взаємодії;

3)      спілкуючись в інтернеті, можна створювати  будь-який образ, виглядати ким завгодно, бо немає обмежень, характерних для матеріального світу. Користувачі кажуть: "В інтернеті ніхто не знає, що ви — собака". Анонімність розширює можливості для самої презентації людини, дає змогу створювати іншим яке завгодно уявлення про себе. У цьому конспекті навіть можна говорити про " віртуальну особистість". Вона наділяється іменем, часто псевдонімом, а її реальне "Я" дуже відрізняється від створеної віртуального образу. Крім того, взаємодія тут має свої особливості, а саме: попередню невизначеність, унікальність для кожного роду взаємодію, а також існування тільки протягом  самої взаємодії.

Віртуальне спілкування має свою віртуальну  структуру, свої правила і навіть свої традиції. Тут спілкування відбувається у режимі реального часу, як у разі "живої розмови", але за допомогою клавіатури. Але те, про що говорять двоє людей,можуть бачити і читати десятки інших.

 

Електронна пошта

     Електронна пошта –це популярний сервіс в інтернеті,що робить можливим обмін даними,будь-якого змісту.

 Електронною поштою можна надсилати не лише текстові повідомлення ,але й документи,графіку,аудіо-,відео файли,програми тощо..Після відправленого повідомлення,як правило,у вигляді звичайного тексту,адресат отримує його на свій комп’ютер через деякий період часу,і знайомиться з ним,коли йому буде зручно.

Електронна пошта похожа на звичайну пошту. Звичайний лист складається із конверта,на якому зазначена адреса отримувача і стоять штампи поштових відділень шляху слідування та вмісту – власне листа. Електронний лист складається із заголовків,які містять службову інформацію (про автора листа, отримувача, шлях проходження листа), які служать, умовно кажучи, конвертом, та власне- вміст самого листа. За аналогією зі звичайним листом, відповідним методом можна внести в електронний лист інформацію якого-небудь іншого роду, наприклад, фотографію тощо.. Звичайний лист може не дійти до адресата або дійти з запізненням, — аналогічно і електронний лист. Звичайний лист доволі дешевий, а електронна пошта — найдешевший вид зв'язку. Електронна пошта повторює переваги (простоту, дешевизну, можливість пересилання нетекстової інформації, можливість підписати і зашифрувати лист) та недоліки (негарантований час пересилки, можливість доступу для третіх осіб під час пересилки, неінтерактивність) звичайної пошти. Проте у них є і суттєві відмінності. Вартість пересилки звичайної пошти у значній мірі залежить від того, куди вона повинна бути доставлена, її розміру та типу. У електронної пошти такої залежності або немає, або вона досить невідчутна. Електронний лист можна шифрувати та підписувати надійніше та зручніше, ніж лист на папері — для останнього, власне, взагалі не існує загальноприйнятих засобів шифровки. Швидкість доставки електронних листів набагато вища, ніж паперових, та мінімальний час проходження незрівнянно менший. Загалом в залежності від розміру листа та швидкості каналу зв'язку доставка електронного листа триває в середньому від кількох секунд до кількох хвилин. Щоправда, можуть бути затримки через збої в поштових серверах. Загальний розвиток електронної пошти йшов через розвиток локальної взаємодії користувачів на системах, що розраховані на багато користувачів. Користувачі могли, використовуючи програму mail (або її еквівалент), пересилати один одному повідомлення у межах одного мейнфрейма (великого комп'ютера). Наступним кроком стала можливость переслати повідомлення користувача на інші машини — для цього використовувалася ім'я машини та ім'я користувача на машині. Адреса могла записуватися у вигляді foo!joe (користувач joe на комп'ютері foo).

Функціонування електронної пошти побудовано на принципі клієнт-сервер, стандартному для більшості мережевих сервісів. Для обміну листами з поштовим сервером , потрібна спеціальна програма-клієнт. Існує багато різних програм-клієнтів електронної пошти, які можуть відрізнятися окремими функціями, можливостями та інтерфейсом, в тому числі й такі, що працюють на сервері (в режимі on-line). Проте загальні функції у більшості пакетів однакові. До них можна віднести:

·                    підготовка тексту;

·                    імпорт файлів-додатків;

·                    відправка листа;

·                    перегляд і збереження кореспонденції;

·                    знищення кореспонденції;

·                    підготовка відповіді;

·                    коментування і пересилка інформації;

·                    експорт файлів-додатків.

Категорії пошуку інформації в інтернеті

Для успішного пошуку інформації в Інтернеті важливо точно сформулювати завдання, правильно вибрати засоби пошуку, а також його стратегію і критерії.

Якщо не вдасться відразу знайти потрібну інформацію, можна визначити загальний напрям і звузити критерії пошуку. Універсального методу пошуку інформації не існує, однак можна сформулювати загальну його методику, застосування якої здебільшого дає позитивний результат.

1. Сформулюйте запит і виконайте пошук. Знайдені сторінки буде показано в порядку зменшення релевантності (тобто міри відповідності результатів пошуку сформульованому запиту).

2. Якщо результат вас не задовольняє, спробуйте звузити область пошуку — використайте більше уточнюючих слів або знайдіть слово, яке точніше описує шукане поняття. Проаналізуйте результати пошуку. Можливо, на отриманих сторінках є термін або слово, яке також можна використати для звуження області пошуку.

3. Якщо результат і далі не-задовільний, скористайтеся сторінкою розширеного пошуку та сформулюйте складніший критерій.Однією з тенденцій розвитку світової спільноти і системи освіти є приєднання зростаючої кількості користувачів до глобальної мережі Інтернет. У будь-якому місці земної кулі стає доступним небачений раніше обсяг інформації. При цьому нерідко поліпшення програмних і технічних характеристик засобів доступу не вирішує, а, навпаки, загострює проблему ефективного добору релевантної (відповідної) інформації, показуючи непідготовленість і учнів, і вчителів до використання можливостей, що відкриваються. Виникає парадокс: чим більше доступної інформації, тим складніше її відібрати.

Саме тому одним із завдань курсу інформатики є навчання учнів здійснювати результативний пошук інформації, що потребує від них знань про способи її подання в електронному вигляді, технології зберігання та передавання за допомогою комунікаційної мережі Інтернет.

Учні повинні навчитися орієнтуватися в інформаційному просторі мережі Інтернет, ознайомитися з механізмами пошуку інформації в тематичних каталогах та індексних базах даних, навчитися використовувати інструменти для організації пошуку в базах даних, будувати запити і правильно оцінювати знайдену інформацію, уточнювати пошуковий запит, уміти отримувати потрібну інформацію із першоджерел.

При навчанні методів пошуку інформації в Інтернеті спочатку необхідно пригадати основні інформаційні і комунікаційні послуги мережі Інтернет, які є джерелами для одержання інформації (мал.5.1), та підкреслити, що кожний із них може стати середовищем пошуку відповідних даних, у кожному з яких існують спеціальні правила організації такого процесу.

Інформаційні ресурси мережі Інтернет

Файлові архіви

Електронна пошта

Телеконференції

Он-лайн комунікаційні засоби

Інформаційний простір Веб-сторінок

Далі доцільно звернути увагу учнів на організацію пошуку інформаційних об'єктів у кожному виділеному ресурсі глобальної мережі Інтернет.

Тепер інформаційний простір Веб-сторінок став універсальним щодо всіх існуючих послуг мережі Інтернет, тому що є не тільки носієм інших інформаційних потоків, а й і містить у собі різні послуги мережі: поштові інтерфейси, систему телеконференцій, системи інтерактивного спілкування та ін. Крім того, кількість Веб-сайтів із часом значно збільшується, тому виникає необхідність розглянути з учнями створення механізмів пошуку, структуризації, впорядкування інформаційного простору Веб-сторінок.

Учні повинні одержати спочатку загальне уявлення про пошукові служби, з'ясувати їх призначення та структуру. Слід зауважити, що пошукові служби існують для зручності роботи у World WideWeb. При організації роботи з пошуковою службою задача користувача полягає в поясненні за допомогою спеціальної мови запитів того, що необхідно знайти в Інтернеті, завданням пошукової служби є відображення Веб-сторінки з посиланнями на адреси, за якими можна знайти потрібну інформацію.

Необхідно підкреслити, що на правильно сформульований запит в Інтернеті практично завжди можна одержати відповідь. Але при цьому не слід забувати, що питання ставиться не людині, а машині, яка за допомогою спеціальної програми аналізує інформацію залежно від занесених до неї алгоритмів пошуку. Програми, які опрацьовують запити користувача - це інформаційно-пошукові системи (ІПС).

За принципом дії розрізняють кілька видів пошукових служб. Найбільш поширеними є три основних типи: пошукові каталоги, рейтингові системи та індексні бази даних. Студенти повинні розуміти, що оскільки пошук інформації - це основна задача користувача у WWW-просторі, то у світі постійно з'являються нові типи і види пошукових служб, і вивчити всі їх неможливо, тому суттєвим є з'ясування принципів їхньої організації, роботи та правил використання.

Пошукові тематичні каталоги організовані за тим самим принципом, що й тематичні каталоги великих бібліотек. Звернувшись на адресу пошукового каталога, користувач знаходить на його основній сторінці скорочений список великих тематичних категорій, наприклад таких, як Освіта (Education).

Як правило, такі каталоги є ієрархічними гіпертекстовими меню з пунктами і підпунктами, які визначають тематику сайтів, адреси яких містяться в цьому каталозі, з поступовим, від рівня до рівня, уточненням теми (мал.5.2).

Кожний запис у списку категорій - це гіперпосилання. Вказування на нього відкриває наступну сторінку пошукового каталога, на якому визначена тема подана докладніше, наприклад з предметів:Фізика, Хімія, Математика та ін. Вибір за допомогою миші назви теми (наприклад Хімія) відкриває сторінку зі списком розділів {Загальна хімія, Органічна хімія, Неорганічна хімія). Заглиблюючись у тему, можна дійти до списку конкретних Веб-сторінок і вибрати той ресурс, який краще підходить для розв'язування конкретного інформаційного завдання користувача.

Працювати з пошуковими каталогами просто. У них пошук інформації користувачем відбувається на інтуїтивному рівні і практично завжди закінчується успіхом. Однак за цією простотою приховується найвища складність створення і ведення каталога. Пошукові каталоги створюються, як правило, вручну. Висококваліфіковані редактори особисто переглядають інформаційний простір WWW, відбирають те, що на їхню думку становить загальний інтерес, і заносять адреси до каталога. Як правило, каталоги ресурсів складаються на основі експертних оцінок. Найбільшим пошуковим каталогом світу є пошукова службаYahoo! (www.yahoo.com). На неї постійно працюють понад 150 редакторів, а й при цьому загальний обсяг каталогізованого простору становлять близько 1 млн Веб-сторінок.

Найбільшим російським пошуковим каталогом є служба Атрус (www.atrus.ru). АУ! (www.au.ru), в Україні такими є: Ukrainet Yellow Pages (www.ukrainet. lviv.ua/vellow/pages. htm). Nsearch (www.search. kiev-ua). Шерлок Холмс (www.holms. ukrnet.net).

Учні повинні зрозуміти, що Веб-каталоги є початковими засобами пошуку інформації, і дозволяють розв'язувати стандартні пошукові задачі: пошук сайтів певного тематичного призначення. Але інколи в такий спосіб неможливо знайти потрібну інформацію, або процедура пошуку уповільнюється на невизначений час. Основною перевагою такого засобу пошуку є чітка відповідність змісту сайтів тематиці, яка оголошена для кожного розділу тематики (в окремих випадках - з додатковим упорядкуванням адрес у межах рубрики за результатами експертної оцінки або за рейтингом відвідування). Недоліком тематичних ІПС є порівняно невелике охоплення існуючих ресурсів мережі, оскільки відслідкувати весь обсяг інформації, яка є в Інтернеті, практично нереально навіть для значного колективу персоналу, який використовує сервер. Тому доцільно рекомендувати студентам звертатися до каталогів ресурсів у випадку, коли необхідно швидко відшукати "типову" інформацію за необхідною тематикою (якщо немає потреби відслідковувати будь-які її нюанси).

При формуванні практичних навичок учнів слід розглянути роботу з тематичним каталогом на прикладі. Можна запропонувати студентам знайти інформацію про організований відпочинок узимку або інформацію про погоду на завтра, або інформацію про комп'ютерні курси тощо.

Сутність ідеї рейтингової системи групується на тому, що на основній сторінці сервера розташовується список найважливіших тем, усередині кожної з яких організовується список тематичних розділів. Вибравши потрібну тему, клієнт одержує обмежений список Веб-вузлів, присвячених даній темі. Поруч із кожним Веб-вузлом наводиться оцінка його популярності, яка вимірюється в кількості відвідувань за останню добу.

Використавши одне з посилань рейтингової системи, користувач переходить на рекомендований Веб-вузол. При цьому збільшується показник лічильника кількості переходів. Ті, хто користуватиметься рейтинговою системою пізніше, побачать зростання популярності даного Веб-вузла.

Пошук джерел інформації за допомогою рейтингової системи можна розглядати як пошук зарекомендаціями. Але не завжди високий рейтинг об'єктивно відповідає якості Веб-ресурсу, до якого веде популярне гіперпосилання. Однак у тих випадках, коли йдеться про інформацію, що має суспільний інтерес, наприклад, новини політики, економіки, культури, спорту тощо, показнику популярності можна довіряти.

Уперше рейтингова система для пошуку Веб-ресурсів була реалізована на сервері Top Hit (www.tophit.com). У Росії основним засобом рейтингового пошуку є Веб-служба Ремблер (www.rambler.ru).В Україні це Top Ping (www.topping.com.ua), Alpha Counter (www.a-counter.com).

Більшість пошукових служб світу належить до індексних баз даних, які ще називають пошуковими покажчиками. Їхнє призначення - якнайкраще охопити інформаційний WWW-простір і подати його користувачам у зручному вигляді.

Принцип роботи з пошуковими покажчиками засновано на ключових словах. Розшукуючи інформацію з певної теми, клієнт повинен дібрати ключові слова, які описують цю тему, і задати їх пошуковій системі як завдання. Відвідувачам такого пошукового сервера надається форма для введення ключового слова (слів) або фрази (мал.5.3).

Після натиснення на кнопку Знайти, яка розташована поруч із полем уведення, ключова фраза пересилається на сервер, опрацьовується, потім пошукова система знаходить у своїх базах даних (вони називаються індексами або покажчиками) адреси Веб-ресурсів, в яких указані ключові слова, і видає клієнтові Веб-сторінку з посиланнями на ці ресурси .

Найбільший покажчик, що наближається до 300 млн Веб-документів, має пошукова система FastSearch (www.alltheweb.com), а найзручніший для наукових досліджень покажчик має система NorthernLight (www.northernlight.com).

У Росії пошукові покажчики розвинуті дуже добре. Можна назвати три найбільших системи: Апорт (www.aport.ru), Яндех (www.yandex.ru) і Ремблер (www.rambler.ru). В Україні - МЕТА (www.meta-ukraine.com).

Викладачу доцільно порівняти індексні бази даних і пошукові каталоги, акцентувати увагу студентів на позитивних характеристиках кожної з систем пошуку та визначити недоліки тематичних каталогів та індексних баз даних.

Пошукові покажчики створюються автоматичними засобами за мінімумом ручної праці. З одного боку, це дає змогу порівняно швидко опрацьовувати великі масиви Веб-документів і створювати індекси розміром у сотні мільйонів Веб-сторінок. З другого, - ніхто не може гарантувати, що наявність у документі певних слів означає належність документа до конкретної теми. Тому точність пошуку інформації у базі даних, заповнених автоматичними засобами, залишає бажати кращого. Пошукові каталоги, як правило, позбавлені таких недоліків індексних баз даних, як:

неадекватність посилань (посилання веде до документа, який не відповідає темі пошуку);

неактуальність посилань (посилання вказує на документ, якого вже немає в наявності);

дублювання посилань (кілька посилань ведуть до однакових документів, що зберігаються в різних місцях, або до одного документа, який проіндексовано в різний час).

Окрім того, важливо підкреслити, що для оцінювання якості пошуку використовують два параметри:коефіцієнт охоплення і коефіцієнт влучення. Коефіцієнт охоплення засвідчує, яку частину загальносвітових ресурсів WWW відображає пошукова система у своїх базах даних. Для пошукових каталогів цей коефіцієнт надзвичайно низький (частки відсотка). Для пошукових покажчиків він порівняно високий (десятки відсотків).

Коефіцієнт влучення вказує на частину посилань, що повертаються пошуковою системою і дійсно відповідають запитам клієнта. Для пошукових каталогів цей коефіцієнт дуже високий, оскільки такі каталоги складають люди. Для пошукових покажчиків цей коефіцієнт досить низький.

Однак, як свідчить практика, пошукові покажчики дозволяють провести найбільш глибокий пошук у рамках заданої теми. Доцільно пояснити учням, що робота пошукового покажчика проводиться у три етапи. На першому етапі сканується інформаційний простір і збираються копії Веб-ресурсів. На другому етапі бази даних, складені за результатами сканування, перетворюються так, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. На третьому етапі пошуковий покажчик одержує запит від клієнта, проводить пошук у базах даних і видає Веб-сторінку оформлених результатів пошуку.

Далі доцільно проаналізувати особливості кожного етапу. Зрозуміло, що цей матеріал не є обов'язковим, але він має світоглядне значення, саме тому слід зупинитися на поясненні роботи кожного з етапів організації пошукової роботи індексних баз даних.

Для збирання відомостей про ресурси WWW пошуковим покажчиком використовуються спеціальні програмні засоби, які називають пошуковими роботами або павуками, черв 'яками, гусінню, краулерамита ін. Як правило, кожний пошуковий покажчик має свою спеціальну програму, побудовану на унікальному алгоритмі. Загальний принцип дії пошукових робіт полягає в тому, що вони починають перегляд мережі з деякої заданої адреси Веб-сторінки, копіюють знайдений документ на сервер пошукової системи, переглядають його, знаходять у ньому всі гіперпосилання, переходять на них, знаходять нові документи, копіюють їх, виявляють у них гіперпосилання, знову виконують перехід та ін. "Павуки" дуже подібні за принципами свого функціонування до комп'ютерних вірусів, можуть "саморозмножуватися" та розсилати свої копії за посиланнями, що вказані на сторінках, які аналізуються, а після виконання поставленого перед ними завдання "самоліквідуються".

Проводити у зібраних копіях Веб-сторінок пошук інформації, яка була замовлена клієнтом, дуже незручно, оскільки це займає багато часу. Тому зібрані дані проходять попереднє опрацювання, яке називається індексацією. Метою індексації є одержання індексного файлу, за допомогою якого запит клієнта можна швидко опрацювати. Кожна пошукова система проводить таку індексацію за своїми алгоритмами, які складають комерційну таємницю системи.

Можна навести один із прикладів такого пошукового процесу, коли при індексації формується файл зі словником, до якого входять слова, виявлені на Веб-сторінках, скопійованих з WWW-npoстору і поруч проставляються номери Веб-документів, в яких це слово було виявлене. Часто також може вказуватися івага слова - це число, яке свідчить, наскільки часто воно зустрілося у даному Веб-документі. Додатково подається ще адресна таблиця, в якій для кожного номера Веб-документа вказана його URL-адреса.

На наступному етапі ранжування пошукова система за спеціальними алгоритмами визначає "цінність" кожного зі знайдених ресурсів і впорядковує їх так, щоб "найцінніші" (за вказаними критеріями) розташовувалися на початку списку. Для цього кожному ресурсу ставиться у відповідність деяка умовна ознака. При цьому окремим Веб-ресурсам можуть нараховуватися "призові" бали, а деяким - "штрафні".

"Призові" бали призначаються, наприклад, за таких умов:

якщо ключові слова, які використовувалися клієнтом у запиті, зустрічаються в заголовку Веб-сторінки - це свідчить про те, що Веб-сторінка дійсно присвячена тій темі, яку досліджує клієнт;

якщо ключові слова, які виявлено в документі, мають шрифт збільшеного розміру - це свідчить про те, що вони входять до заголовків розділів всередині документів;

якщо ключові слова неодноразово повторюються всередині документа (особливо, якщо повторення відбувається в перших п'яти-восьми абзацах тексту);

якщо ключові слова входять до так званого альтернативного тексту (це текст, який підміняє ілюстрації, якщо їх відображення на екрані з деяких причин відключено); наявність ключових слів в альтернативному тексті свідчить про те, що автор документа надає їм особливого значення;

якщо існують посилання з інших Веб-сторінок тощо.

"Штрафні" бали можуть призначатися за те, що:

ключові слова повторюються підряд або регулярно з постійною періодичністю - це свідчить про те, що автор примусово намагається підвищити рейтинг своєї сторінки;

ключові слова зроблені невидимими або непомітними, наприклад, набрані кольором, який збігається з кольором фону (чорним на чорному, білим на білому) або набрані шрифтом мінімального розміру. Це свідчить про те, що автор використав ці слова в документі не для читача, а для того, щоб впливати на результати пошукової роботи.

Як правило, пошук за одним словом приводить до одержання величезних списків Веб-сторінок, на яких воно зустрічається. Знайти в цьому списку потрібні ресурси складно, і тому пошук за одним словом малоефективний. Можна для прикладу звернутися із таким запитом до однієї з пошукових машин та проаналізувати одержані результати: визначити кількість знайдених Веб-документів та Веб-вузлів. Тоді учні самостійно доходять висновку, що набагато ефективнішим є пошук за кількома словами, але тут важливу роль відіграє правило, яке вказує пошуковій системі, як опрацювати групу слів. Можна навести конкретні приклади, коли користувача можуть цікавити документи, що містять і перше слово, і друге одночасно, або слід знайти документи, в яких ці слова зустрічаються поруч або недалеко один від одногоабо перше слово, або друге, або обидва слова разом.

Таким чином, учні повинні дійти висновку, що для ефективного пошуку за кількома ключовими словами потрібні спеціальні команди, які дозволяють зв'язати окремі слова між собою. Ці команди в пошукових системах утворюють спеціальну, як правило, нескладну мову запитів, яка складається із кількох команд.

Важливо підкреслити, що кожний пошуковий покажчик використовує власну мову запитів, тому при звертанні до різних пошукових систем треба знати її особливості. Але є загальний принцип, згідно з яким усі команди можна поділити на три групи: простий, розширений і спеціальний пошуки. Режим простого пошуку запитів передбачає значну кількість результатів, з яких важко вибрати конкретний.

Команди розширеного пошуку дозволяють досить точно описати необхідний документ.

Команди спеціального пошуку не знаходять документи за їх вмістом, а призначені для пошуку Веб-вузлів за їх назвами, фрагментами їх адрес, адресами посилань, які зустрічаються на їхніх Веб-сторінках і т.п.

Важливо, щоб учні зрозуміли, що при пошуку в Інтернеті важливими є дві характеристики: повнота пошуку (тобто намагання не пропустити деяку важливу інформацію - нічого не загубити) і точність (тобто відсутність у результатах пошуку зайвої інформації - не знайти нічого зайвого). Як правило, ці характеристики називають спільним словом релевантність, яка і передбачає максимально змістовну відповідність результатів пошуку вказаному запиту. Іншими словами, релевантність - це відповідність відповіді запитанню. Релевантність також можна розглядати і як спосіб впорядкування знайдених за запитом документів: чим більше документ відповідає запиту, тим ближче до початку списку повинна знаходитися його адреса. Для досягнення цього результату пошуковою системою враховуються такі параметри, як кількість знайдених в тексті ключових слів, "контрастність" слова (його відносна частота входження до цього документа), відстань між словами, розташування слова в документі та його підрозділах і т.п.

При цьому слід враховувати, що релевантність - якісна міра. Відповідність відповіді ІПС запитам користувача залежить не лише від властивостей пошукової системи, а й від того, наскільки вдало сформульовано запит, тобто наскільки правильно останній відображає потреби користувача.

Для оптимальної і швидкої роботи з пошуковими системами індексних баз даних існують певні правила написання запитів. Повний перелік таких правил для конкретного пошукового сервера можна знайти на самому сервері в пунктах "Допомога", "Підказка", "Правила створення запиту" тощо. Учнів можна ознайомити з правилами, які частіше використовуються для ІПС "Апорт", "Яндекс" або будь-якої іншої індексної бази даних:

Незалежно від того, яка форма слова стоїть у запиті, пошук ураховує всі словоформи за правилами російської мови. Наприклад, якщо задано запит "идти", то в результаті пошуку будуть знайдені посилання на документи, які містять слова "идет", "шел", "шла" та ін. На запит "окно" буде видана інформація, яка містить і слово "окон", а на запит "отзывали" - документи, які містять слово "отозвали". На жаль, україномовної частини Інтернету цей процес не торкнувся, хоча на пошуковому сервері МЕТА проводяться роботи щодо коректного врахування при запиті особливостей української та російської мов та можливої омонімії мови (серед результатів за запитом російською мовою "лист каштана", крім російського омоніму, отримуються ще й україномовні документи з цим словом у значенні "письмо").

Якщо в запиті слово набрано з великої літери, то всі ІПС будуть враховувати регістр, в якому набрані літери (маленька/велика).

Якщо запит містить одне чи кілька слів, то в результаті пошуку будуть знайдені документи, в яких зустрічаються всі слова запиту, крім обмеженої кількості слів (сполучники, прийменники та ін), які в запиті ігноруються, оскільки не несуть змістовного навантаження). Наприклад, за запитом "яблука на снігу" будуть знайдені всі документи, в яких зустрічаються одночасно два слова. Де саме в межах документа розташовані слова, в якій граматичній формі вони знаходяться - не важливо. Слово "на", яке є прийменником, ігнорується. Тому вказаний запит можна було записати як: "сніг на яблуках" - результат пошуку буде тим самим.

Зірочка наприкінці слова символізує певну кількість будь-яких літер. Наприклад, за запитом "вер*" будуть знайдені документи, які містять будь-яке зі слів "по вере, верес, Вера, вересень", у будь-якій граматичній формі.

Лапки вказують пошуковій системі, що задані в запиті слова належать до ключової фрази, яку слід шукати в тексті повністю. Наприклад, за запитом "експертна система" будуть знайдені всі документи, де трапляється вказане словосполучення або близькі до нього фрази.

При складанні запиту можна комбінувати ключові слова за допомогою логічних операторів (І, АБО, НЕ).

Сучасна культура втілюється у безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т. д. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави.

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.

Панорама культури XX століття вельми строката. Деяка частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної культури й одна третина з 5 млрд чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація іінституціоналізація.

Шумеро-вавілонська культура

Месопотамська цивілізація являла собою тип існуючої на давньому Близькому Сході сільськогосподарської цивілізації, заснованої на ірригації. Оброблювані райони були менш залежні один від одного, ніж у долині Нілу, тому саме тут, в Шумері, виникли близько 3000 р. до н. є. перші міста-держави, якими управляли царі-жреці. Саме в регіоні Двуріччя та Євфрату вперше, за винятком Єгипту, склалися початкові форми класового суспільства й прадавньої держави, тобто не відчувався вплив інших значно розвинутих суспільств. Шумери заклали основи для подальшого розвитку господарства та культури Месопотамії.

Шумери винайшли колесо до візка, гончарний круг та бронзу, створили клинописну письменність. Близько 2400 р. до н. є. вони вперше в світі виготовили кольорове скло. На високому рівні знаходилось ювелірне мистецтво. Завдяки торговельним контактам вплив шумерів розповсюджувався на Малу Азію та Єгипет. Шумери створили правові кодекси, а в літературі особливого значення набув епос міфологічного змісту. Близько 2300 р. До н. є. Саргон І створив першу постійну професійну армію. Приблизно в 2000 р. до н. є. була створена арифметика, що стало важливим винаходом із історії людства.

Уявлювана картина світу, уявлення про дійсність, загалом як про державу, виникли одночасно з безпосередньою месопотамською культурою (шумерською) близько IV тис. до н. є. й були вкраплені в творах обширної міфологічної літератури. Шумерська міфологія, орієнтована на земне, прекрасно гармонувала з раціональним та логічним початками, втіленими в етнологічному міфові. Його основна риса - раціональність мислення, підхід до подій з позицій логіки, хоча й не завжди близької до сучасної, а тому не завжди зрозумілої. Етнологічний міф відповідає на питання: як? чому? навіщо? Такий міф - результат процесу мислення, тому цей процес - вторинне явище у відношенні до емоції. Міф, народжений традицією, не пояснює причин тієї чи іншої дії. Інтелектуальна концепція завжди вторинне почуття, в цьому розумінні етнологічний міф і є певною вторинністю. Однією з таких інтелектуальних концепцій є міфологема людини в Двуріччі - з глини створена, на крові бога замішана.

Людина була створена, щоб працювати замість богів і на богів, а також щоб куштувати продукти богинь Ла-хар (вівці) та Ашнан (зерна), які чомусь не могли споживати боги.

У культурі, що розглядає весь Всесвіт як державу, слухняність мусить необхідним чином виступати найпершою доброчинністю, адже держава побудована на слухняності, безумовному прийнятті влади. Тому не дивно, що в Месопотамії «доброчинне життя» було «слухняним життям». Індивідуум стояв у центрі кругів влади, що розширювалися, а влада обмежувала свободу його дії.

Найближчий і найтісніший з цих кругів був окреслений владою у власній сім'ї людини: батько й матір, старші брати й сестри.

Однак слухатися старших членів сім'ї - це лише початок. За межами сім'ї знаходяться інші круги, інші влади: держава, суспільство й боги.

відомо, що зі старінням культури її основні цінності ризикують втратити своє значення для дії носіїв. Скептицизм, сумніви та байдужість починають підкоряти собі основні структури культури. Такий скептицизм у ставленні до всіх цінностей, крайнє заперечення можливостей доброчинного життя починають проявлятися в месопотамській культурі в І тис. до н. є. Цей скептицизм знайшов відображення в тривалому діалозі між хазяїном та його рабом, що відомий як «Песимістичний діалог», який з'явився у Вавілоні. У ньому зважено всі типові заняття месопотамського вельможі, й усі вони виявляються ущербними. У підсумку зроблено висновок, що все у світі - суєта марнота, в житті немає толку, тобто заперечувалися всі цінності, заперечувалося існування «доброчинного життя».

Другою фундаментальною проблемою месопотамської культури є правомірність смерті, що являє собою зло і є по суті вищою карою. Чому людина мусить бути покараною смертно, коли вона не зробила нічого поганого? Тим більше, що в умовах культури Двуріччя реалістичний підхід до природи людини виключав будь-яку надію на щасливе загробне життя. Саме на стародавньому Близькому Сході було вироблено міфологічну концепцію жорстокого детермінізму людського життя. Разом з цим, на відміну від давньоєгипетської міфології, яка не знала ні Едему, ні минулого Золотого віку, ні Армагеддону, в міфології культури Двуріччя існували міфи про Золотий вік людства та райське життя, які пізніше увійшли до складу релігійних уявлень народів Середньої Азії та біблійської міфологічної літератури. Ми знаємо, що в рамках культури Двуріччя людина зробила спробу морально подолати смерть, здійснила бунт проти неї.

У шумерській цивілізації були закладені початки науки, яка, увійшовши до релігійного світогляду, була його служанкою. Через це наукова діяльність була підкорена культу традицій і орієнтувалася на недосяжні зразки минулого. Шумерські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації. Вони створили оригінальну концепцію «Me», значення якої й до сьогоднішнього часу не встановлене остаточно. Загалом «Ме» являє собою сукупність різних закономірностей та правил, що забезпечували функціонування елементів як природи, так і шумерської цивілізації. Всі закони й правила «Me» створені великими богами, однак вони існують без них, проявляються в русі живої та неживої матерії, що безособова й вічна.

Наука давньої Месопотамії намагалася оволодіти дійсністю, і насамперед людською дійсністю. Соціальною цінністю було знання, що дозволяло уникнути нещастя, а коли вже воно трапилося, - позбутися його, тому наука націлювалася на передбачення майбутнього. Про це свідчить той факт, що серед наукових текстів на глиняних табличках найчастіше зустрічаються ті, що ассіріологи звичайно називають ворожильними. Таблиці для ворожби поділені на рубрики, в кожній з яких зафіксовані точні явища (пересування зірок, Місяця, Сонця, атмосферні явища, поведінка тварин, дивні форми рослин та ін.), що передбачали майбутні ситуації, які стосувалися етану справ у країні або ж окремої людини. В сакральних цивілізаціях Давньої Месопотамії важко, визначити галузь знань, яка б не служила меті управління суспільною системою. Халдейські, ассірійські, вавілонські жреці та маги, як і їхні давньоєгипетські колеги, володіли обширними знаннями про психіку людини, добутими протягом тривалого часу, були досвідченими спеціалістами в галузі навіювання та гіпнозу тощо.

Заслуговує уваги й те, що досягнутий шумерами високий рівень культури, створена ними протягом віків суспільно-політична організація призвели до народження ретельно розроблених юридичних норм для всіх сфер життя. Шумерські закони, чітко сформульовані й створені на основі традицій, стали підставою для законодавств тих цивілізацій, які протягом наступних тисячоліть виникали в Месопотамії. Важливо й те, що закони мусили виконувати всі громадяни Шумера.

Цікаво відзначити, що закони Шульги відрізняються від законів старовавілонського царя Хаммурапі (28 ст. до н. є.). Шумери не знали й не застосовували принципу таліона «око за око, зуб за зуб» - він був для них чужим. В ту віддалену від нас епоху існувало більш гуманне й справедливе право, що вимагало не тілесної кари, а грошового штрафу, відшкодування зроблених будь-кому збитків.

Закони Хаммурапі вважалися зразком законодавства протягом всієї подальшої історії «клинописної культури» Месопотамії.

Культуру шумерів неможливо уявити собі без мистецтва. Насамперед вона поклала початок будівництву укріплених міст, оточених стінами, багатоповерхових будинків та зиккуратів - святинь-олтарів. Останні становили частину комплексу священних споруд, недоступних людям. Зиккурати зводили на пагорбах з цегли, облицьовували полірованими плитками. Класичним зразком був зиккурат в Уруці - один з найважливіших центрів релігійної та художньої культури. Його фасад вкривала мозаїка з червоних, блакитних та чорних плиток, відповідна геометричному орнаментові. Святиня Уру - прообраз Вавілонської башти - побудована в 1000 р. до н. є. Кожна її архітектонічна лінія .ретельно розрахована, зменшена або ж збільшена, щоб виправити ілюзію перспективи. Принципи такої архітектури були перейняті асірійцями від зодчих Північної Месопотамії наприкінці II тис. до н. є.

Шумери були напрочуд художнім народом. Дуже рано у них розвинулася скульптура, хоча в країні було мало каменю. Статуї царів, жерців, воїнів встановлювали у храмах, щоб вони молилися в ім'я засновників храмів. Дещо пізніше з'явилися статуї з діоріту, як, наприклад, фігура відомого царя Гудеа (близько 2300 р. до н. є.), що являла собою один з кращих екземплярів шумерської культури. Для неї притаманна яскраво виражена експресія за мінімумом засобів вираження.

Набула розвитку в Шумері й пластика у металі. Напевне, вперше було використано золото в комбінації з ляпіс-лазуррю, сріблом, раковинами та бронзою. В Урі, у так званій царській гробниці, де разом з царем похоронено 70.придворних, англійський археолог Лі Вулі знайшов дорогоцінності найвищого художнього гатунку: золотий шлем та козла, що спирається на дерево (з золота, ляпіс-лазур, срібла). Діадема цариці Шубад також належить до відомих творів ювелірного мистецтва. Знайдено також зброю, музичні інструменти, чотириколісні візки, й усе це свідчить про високу культуру Шумеру.

Стиль шумерського мистецтва був сприйнятий вавілонською, халдейською та ассірійською цивілізаціями. Одночасно з цим закінчилася незалежність міст-держав Месопотамії, тиранічних царств, які всі породили мистецтво однакового стилю. Нарешті, і з встановленням персидського панування з'явилися нові звичаї, закони й вірування. Вавілон перестав бути столицею, плаци спустошились, зиккурати поступово перетворилися на руїни. Вавілонська цивілізація, культура якої була останньою фазою шумерської культури, знаменувала собою народження нового соціопсихічного космосу -морально-етичного, предтечу християнського - навколо нового сонця - стражденної людини.