Категорії пошуку інформації в інтернеті

Для успішного пошуку інформації в Інтернеті важливо точно сформулювати завдання, правильно вибрати засоби пошуку, а також його стратегію і критерії.

Якщо не вдасться відразу знайти потрібну інформацію, можна визначити загальний напрям і звузити критерії пошуку. Універсального методу пошуку інформації не існує, однак можна сформулювати загальну його методику, застосування якої здебільшого дає позитивний результат.

1. Сформулюйте запит і виконайте пошук. Знайдені сторінки буде показано в порядку зменшення релевантності (тобто міри відповідності результатів пошуку сформульованому запиту).

2. Якщо результат вас не задовольняє, спробуйте звузити область пошуку — використайте більше уточнюючих слів або знайдіть слово, яке точніше описує шукане поняття. Проаналізуйте результати пошуку. Можливо, на отриманих сторінках є термін або слово, яке також можна використати для звуження області пошуку.

3. Якщо результат і далі не-задовільний, скористайтеся сторінкою розширеного пошуку та сформулюйте складніший критерій.Однією з тенденцій розвитку світової спільноти і системи освіти є приєднання зростаючої кількості користувачів до глобальної мережі Інтернет. У будь-якому місці земної кулі стає доступним небачений раніше обсяг інформації. При цьому нерідко поліпшення програмних і технічних характеристик засобів доступу не вирішує, а, навпаки, загострює проблему ефективного добору релевантної (відповідної) інформації, показуючи непідготовленість і учнів, і вчителів до використання можливостей, що відкриваються. Виникає парадокс: чим більше доступної інформації, тим складніше її відібрати.

Саме тому одним із завдань курсу інформатики є навчання учнів здійснювати результативний пошук інформації, що потребує від них знань про способи її подання в електронному вигляді, технології зберігання та передавання за допомогою комунікаційної мережі Інтернет.

Учні повинні навчитися орієнтуватися в інформаційному просторі мережі Інтернет, ознайомитися з механізмами пошуку інформації в тематичних каталогах та індексних базах даних, навчитися використовувати інструменти для організації пошуку в базах даних, будувати запити і правильно оцінювати знайдену інформацію, уточнювати пошуковий запит, уміти отримувати потрібну інформацію із першоджерел.

При навчанні методів пошуку інформації в Інтернеті спочатку необхідно пригадати основні інформаційні і комунікаційні послуги мережі Інтернет, які є джерелами для одержання інформації (мал.5.1), та підкреслити, що кожний із них може стати середовищем пошуку відповідних даних, у кожному з яких існують спеціальні правила організації такого процесу.

Інформаційні ресурси мережі Інтернет

Файлові архіви

Електронна пошта

Телеконференції

Он-лайн комунікаційні засоби

Інформаційний простір Веб-сторінок

Далі доцільно звернути увагу учнів на організацію пошуку інформаційних об'єктів у кожному виділеному ресурсі глобальної мережі Інтернет.

Тепер інформаційний простір Веб-сторінок став універсальним щодо всіх існуючих послуг мережі Інтернет, тому що є не тільки носієм інших інформаційних потоків, а й і містить у собі різні послуги мережі: поштові інтерфейси, систему телеконференцій, системи інтерактивного спілкування та ін. Крім того, кількість Веб-сайтів із часом значно збільшується, тому виникає необхідність розглянути з учнями створення механізмів пошуку, структуризації, впорядкування інформаційного простору Веб-сторінок.

Учні повинні одержати спочатку загальне уявлення про пошукові служби, з'ясувати їх призначення та структуру. Слід зауважити, що пошукові служби існують для зручності роботи у World WideWeb. При організації роботи з пошуковою службою задача користувача полягає в поясненні за допомогою спеціальної мови запитів того, що необхідно знайти в Інтернеті, завданням пошукової служби є відображення Веб-сторінки з посиланнями на адреси, за якими можна знайти потрібну інформацію.

Необхідно підкреслити, що на правильно сформульований запит в Інтернеті практично завжди можна одержати відповідь. Але при цьому не слід забувати, що питання ставиться не людині, а машині, яка за допомогою спеціальної програми аналізує інформацію залежно від занесених до неї алгоритмів пошуку. Програми, які опрацьовують запити користувача - це інформаційно-пошукові системи (ІПС).

За принципом дії розрізняють кілька видів пошукових служб. Найбільш поширеними є три основних типи: пошукові каталоги, рейтингові системи та індексні бази даних. Студенти повинні розуміти, що оскільки пошук інформації - це основна задача користувача у WWW-просторі, то у світі постійно з'являються нові типи і види пошукових служб, і вивчити всі їх неможливо, тому суттєвим є з'ясування принципів їхньої організації, роботи та правил використання.

Пошукові тематичні каталоги організовані за тим самим принципом, що й тематичні каталоги великих бібліотек. Звернувшись на адресу пошукового каталога, користувач знаходить на його основній сторінці скорочений список великих тематичних категорій, наприклад таких, як Освіта (Education).

Як правило, такі каталоги є ієрархічними гіпертекстовими меню з пунктами і підпунктами, які визначають тематику сайтів, адреси яких містяться в цьому каталозі, з поступовим, від рівня до рівня, уточненням теми (мал.5.2).

Кожний запис у списку категорій - це гіперпосилання. Вказування на нього відкриває наступну сторінку пошукового каталога, на якому визначена тема подана докладніше, наприклад з предметів:Фізика, Хімія, Математика та ін. Вибір за допомогою миші назви теми (наприклад Хімія) відкриває сторінку зі списком розділів {Загальна хімія, Органічна хімія, Неорганічна хімія). Заглиблюючись у тему, можна дійти до списку конкретних Веб-сторінок і вибрати той ресурс, який краще підходить для розв'язування конкретного інформаційного завдання користувача.

Працювати з пошуковими каталогами просто. У них пошук інформації користувачем відбувається на інтуїтивному рівні і практично завжди закінчується успіхом. Однак за цією простотою приховується найвища складність створення і ведення каталога. Пошукові каталоги створюються, як правило, вручну. Висококваліфіковані редактори особисто переглядають інформаційний простір WWW, відбирають те, що на їхню думку становить загальний інтерес, і заносять адреси до каталога. Як правило, каталоги ресурсів складаються на основі експертних оцінок. Найбільшим пошуковим каталогом світу є пошукова службаYahoo! (www.yahoo.com). На неї постійно працюють понад 150 редакторів, а й при цьому загальний обсяг каталогізованого простору становлять близько 1 млн Веб-сторінок.

Найбільшим російським пошуковим каталогом є служба Атрус (www.atrus.ru). АУ! (www.au.ru), в Україні такими є: Ukrainet Yellow Pages (www.ukrainet. lviv.ua/vellow/pages. htm). Nsearch (www.search. kiev-ua). Шерлок Холмс (www.holms. ukrnet.net).

Учні повинні зрозуміти, що Веб-каталоги є початковими засобами пошуку інформації, і дозволяють розв'язувати стандартні пошукові задачі: пошук сайтів певного тематичного призначення. Але інколи в такий спосіб неможливо знайти потрібну інформацію, або процедура пошуку уповільнюється на невизначений час. Основною перевагою такого засобу пошуку є чітка відповідність змісту сайтів тематиці, яка оголошена для кожного розділу тематики (в окремих випадках - з додатковим упорядкуванням адрес у межах рубрики за результатами експертної оцінки або за рейтингом відвідування). Недоліком тематичних ІПС є порівняно невелике охоплення існуючих ресурсів мережі, оскільки відслідкувати весь обсяг інформації, яка є в Інтернеті, практично нереально навіть для значного колективу персоналу, який використовує сервер. Тому доцільно рекомендувати студентам звертатися до каталогів ресурсів у випадку, коли необхідно швидко відшукати "типову" інформацію за необхідною тематикою (якщо немає потреби відслідковувати будь-які її нюанси).

При формуванні практичних навичок учнів слід розглянути роботу з тематичним каталогом на прикладі. Можна запропонувати студентам знайти інформацію про організований відпочинок узимку або інформацію про погоду на завтра, або інформацію про комп'ютерні курси тощо.

Сутність ідеї рейтингової системи групується на тому, що на основній сторінці сервера розташовується список найважливіших тем, усередині кожної з яких організовується список тематичних розділів. Вибравши потрібну тему, клієнт одержує обмежений список Веб-вузлів, присвячених даній темі. Поруч із кожним Веб-вузлом наводиться оцінка його популярності, яка вимірюється в кількості відвідувань за останню добу.

Використавши одне з посилань рейтингової системи, користувач переходить на рекомендований Веб-вузол. При цьому збільшується показник лічильника кількості переходів. Ті, хто користуватиметься рейтинговою системою пізніше, побачать зростання популярності даного Веб-вузла.

Пошук джерел інформації за допомогою рейтингової системи можна розглядати як пошук зарекомендаціями. Але не завжди високий рейтинг об'єктивно відповідає якості Веб-ресурсу, до якого веде популярне гіперпосилання. Однак у тих випадках, коли йдеться про інформацію, що має суспільний інтерес, наприклад, новини політики, економіки, культури, спорту тощо, показнику популярності можна довіряти.

Уперше рейтингова система для пошуку Веб-ресурсів була реалізована на сервері Top Hit (www.tophit.com). У Росії основним засобом рейтингового пошуку є Веб-служба Ремблер (www.rambler.ru).В Україні це Top Ping (www.topping.com.ua), Alpha Counter (www.a-counter.com).

Більшість пошукових служб світу належить до індексних баз даних, які ще називають пошуковими покажчиками. Їхнє призначення - якнайкраще охопити інформаційний WWW-простір і подати його користувачам у зручному вигляді.

Принцип роботи з пошуковими покажчиками засновано на ключових словах. Розшукуючи інформацію з певної теми, клієнт повинен дібрати ключові слова, які описують цю тему, і задати їх пошуковій системі як завдання. Відвідувачам такого пошукового сервера надається форма для введення ключового слова (слів) або фрази (мал.5.3).

Після натиснення на кнопку Знайти, яка розташована поруч із полем уведення, ключова фраза пересилається на сервер, опрацьовується, потім пошукова система знаходить у своїх базах даних (вони називаються індексами або покажчиками) адреси Веб-ресурсів, в яких указані ключові слова, і видає клієнтові Веб-сторінку з посиланнями на ці ресурси .

Найбільший покажчик, що наближається до 300 млн Веб-документів, має пошукова система FastSearch (www.alltheweb.com), а найзручніший для наукових досліджень покажчик має система NorthernLight (www.northernlight.com).

У Росії пошукові покажчики розвинуті дуже добре. Можна назвати три найбільших системи: Апорт (www.aport.ru), Яндех (www.yandex.ru) і Ремблер (www.rambler.ru). В Україні - МЕТА (www.meta-ukraine.com).

Викладачу доцільно порівняти індексні бази даних і пошукові каталоги, акцентувати увагу студентів на позитивних характеристиках кожної з систем пошуку та визначити недоліки тематичних каталогів та індексних баз даних.

Пошукові покажчики створюються автоматичними засобами за мінімумом ручної праці. З одного боку, це дає змогу порівняно швидко опрацьовувати великі масиви Веб-документів і створювати індекси розміром у сотні мільйонів Веб-сторінок. З другого, - ніхто не може гарантувати, що наявність у документі певних слів означає належність документа до конкретної теми. Тому точність пошуку інформації у базі даних, заповнених автоматичними засобами, залишає бажати кращого. Пошукові каталоги, як правило, позбавлені таких недоліків індексних баз даних, як:

неадекватність посилань (посилання веде до документа, який не відповідає темі пошуку);

неактуальність посилань (посилання вказує на документ, якого вже немає в наявності);

дублювання посилань (кілька посилань ведуть до однакових документів, що зберігаються в різних місцях, або до одного документа, який проіндексовано в різний час).

Окрім того, важливо підкреслити, що для оцінювання якості пошуку використовують два параметри:коефіцієнт охоплення і коефіцієнт влучення. Коефіцієнт охоплення засвідчує, яку частину загальносвітових ресурсів WWW відображає пошукова система у своїх базах даних. Для пошукових каталогів цей коефіцієнт надзвичайно низький (частки відсотка). Для пошукових покажчиків він порівняно високий (десятки відсотків).

Коефіцієнт влучення вказує на частину посилань, що повертаються пошуковою системою і дійсно відповідають запитам клієнта. Для пошукових каталогів цей коефіцієнт дуже високий, оскільки такі каталоги складають люди. Для пошукових покажчиків цей коефіцієнт досить низький.

Однак, як свідчить практика, пошукові покажчики дозволяють провести найбільш глибокий пошук у рамках заданої теми. Доцільно пояснити учням, що робота пошукового покажчика проводиться у три етапи. На першому етапі сканується інформаційний простір і збираються копії Веб-ресурсів. На другому етапі бази даних, складені за результатами сканування, перетворюються так, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. На третьому етапі пошуковий покажчик одержує запит від клієнта, проводить пошук у базах даних і видає Веб-сторінку оформлених результатів пошуку.

Далі доцільно проаналізувати особливості кожного етапу. Зрозуміло, що цей матеріал не є обов'язковим, але він має світоглядне значення, саме тому слід зупинитися на поясненні роботи кожного з етапів організації пошукової роботи індексних баз даних.

Для збирання відомостей про ресурси WWW пошуковим покажчиком використовуються спеціальні програмні засоби, які називають пошуковими роботами або павуками, черв 'яками, гусінню, краулерамита ін. Як правило, кожний пошуковий покажчик має свою спеціальну програму, побудовану на унікальному алгоритмі. Загальний принцип дії пошукових робіт полягає в тому, що вони починають перегляд мережі з деякої заданої адреси Веб-сторінки, копіюють знайдений документ на сервер пошукової системи, переглядають його, знаходять у ньому всі гіперпосилання, переходять на них, знаходять нові документи, копіюють їх, виявляють у них гіперпосилання, знову виконують перехід та ін. "Павуки" дуже подібні за принципами свого функціонування до комп'ютерних вірусів, можуть "саморозмножуватися" та розсилати свої копії за посиланнями, що вказані на сторінках, які аналізуються, а після виконання поставленого перед ними завдання "самоліквідуються".

Проводити у зібраних копіях Веб-сторінок пошук інформації, яка була замовлена клієнтом, дуже незручно, оскільки це займає багато часу. Тому зібрані дані проходять попереднє опрацювання, яке називається індексацією. Метою індексації є одержання індексного файлу, за допомогою якого запит клієнта можна швидко опрацювати. Кожна пошукова система проводить таку індексацію за своїми алгоритмами, які складають комерційну таємницю системи.

Можна навести один із прикладів такого пошукового процесу, коли при індексації формується файл зі словником, до якого входять слова, виявлені на Веб-сторінках, скопійованих з WWW-npoстору і поруч проставляються номери Веб-документів, в яких це слово було виявлене. Часто також може вказуватися івага слова - це число, яке свідчить, наскільки часто воно зустрілося у даному Веб-документі. Додатково подається ще адресна таблиця, в якій для кожного номера Веб-документа вказана його URL-адреса.

На наступному етапі ранжування пошукова система за спеціальними алгоритмами визначає "цінність" кожного зі знайдених ресурсів і впорядковує їх так, щоб "найцінніші" (за вказаними критеріями) розташовувалися на початку списку. Для цього кожному ресурсу ставиться у відповідність деяка умовна ознака. При цьому окремим Веб-ресурсам можуть нараховуватися "призові" бали, а деяким - "штрафні".

"Призові" бали призначаються, наприклад, за таких умов:

якщо ключові слова, які використовувалися клієнтом у запиті, зустрічаються в заголовку Веб-сторінки - це свідчить про те, що Веб-сторінка дійсно присвячена тій темі, яку досліджує клієнт;

якщо ключові слова, які виявлено в документі, мають шрифт збільшеного розміру - це свідчить про те, що вони входять до заголовків розділів всередині документів;

якщо ключові слова неодноразово повторюються всередині документа (особливо, якщо повторення відбувається в перших п'яти-восьми абзацах тексту);

якщо ключові слова входять до так званого альтернативного тексту (це текст, який підміняє ілюстрації, якщо їх відображення на екрані з деяких причин відключено); наявність ключових слів в альтернативному тексті свідчить про те, що автор документа надає їм особливого значення;

якщо існують посилання з інших Веб-сторінок тощо.

"Штрафні" бали можуть призначатися за те, що:

ключові слова повторюються підряд або регулярно з постійною періодичністю - це свідчить про те, що автор примусово намагається підвищити рейтинг своєї сторінки;

ключові слова зроблені невидимими або непомітними, наприклад, набрані кольором, який збігається з кольором фону (чорним на чорному, білим на білому) або набрані шрифтом мінімального розміру. Це свідчить про те, що автор використав ці слова в документі не для читача, а для того, щоб впливати на результати пошукової роботи.

Як правило, пошук за одним словом приводить до одержання величезних списків Веб-сторінок, на яких воно зустрічається. Знайти в цьому списку потрібні ресурси складно, і тому пошук за одним словом малоефективний. Можна для прикладу звернутися із таким запитом до однієї з пошукових машин та проаналізувати одержані результати: визначити кількість знайдених Веб-документів та Веб-вузлів. Тоді учні самостійно доходять висновку, що набагато ефективнішим є пошук за кількома словами, але тут важливу роль відіграє правило, яке вказує пошуковій системі, як опрацювати групу слів. Можна навести конкретні приклади, коли користувача можуть цікавити документи, що містять і перше слово, і друге одночасно, або слід знайти документи, в яких ці слова зустрічаються поруч або недалеко один від одногоабо перше слово, або друге, або обидва слова разом.

Таким чином, учні повинні дійти висновку, що для ефективного пошуку за кількома ключовими словами потрібні спеціальні команди, які дозволяють зв'язати окремі слова між собою. Ці команди в пошукових системах утворюють спеціальну, як правило, нескладну мову запитів, яка складається із кількох команд.

Важливо підкреслити, що кожний пошуковий покажчик використовує власну мову запитів, тому при звертанні до різних пошукових систем треба знати її особливості. Але є загальний принцип, згідно з яким усі команди можна поділити на три групи: простий, розширений і спеціальний пошуки. Режим простого пошуку запитів передбачає значну кількість результатів, з яких важко вибрати конкретний.

Команди розширеного пошуку дозволяють досить точно описати необхідний документ.

Команди спеціального пошуку не знаходять документи за їх вмістом, а призначені для пошуку Веб-вузлів за їх назвами, фрагментами їх адрес, адресами посилань, які зустрічаються на їхніх Веб-сторінках і т.п.

Важливо, щоб учні зрозуміли, що при пошуку в Інтернеті важливими є дві характеристики: повнота пошуку (тобто намагання не пропустити деяку важливу інформацію - нічого не загубити) і точність (тобто відсутність у результатах пошуку зайвої інформації - не знайти нічого зайвого). Як правило, ці характеристики називають спільним словом релевантність, яка і передбачає максимально змістовну відповідність результатів пошуку вказаному запиту. Іншими словами, релевантність - це відповідність відповіді запитанню. Релевантність також можна розглядати і як спосіб впорядкування знайдених за запитом документів: чим більше документ відповідає запиту, тим ближче до початку списку повинна знаходитися його адреса. Для досягнення цього результату пошуковою системою враховуються такі параметри, як кількість знайдених в тексті ключових слів, "контрастність" слова (його відносна частота входження до цього документа), відстань між словами, розташування слова в документі та його підрозділах і т.п.

При цьому слід враховувати, що релевантність - якісна міра. Відповідність відповіді ІПС запитам користувача залежить не лише від властивостей пошукової системи, а й від того, наскільки вдало сформульовано запит, тобто наскільки правильно останній відображає потреби користувача.

Для оптимальної і швидкої роботи з пошуковими системами індексних баз даних існують певні правила написання запитів. Повний перелік таких правил для конкретного пошукового сервера можна знайти на самому сервері в пунктах "Допомога", "Підказка", "Правила створення запиту" тощо. Учнів можна ознайомити з правилами, які частіше використовуються для ІПС "Апорт", "Яндекс" або будь-якої іншої індексної бази даних:

Незалежно від того, яка форма слова стоїть у запиті, пошук ураховує всі словоформи за правилами російської мови. Наприклад, якщо задано запит "идти", то в результаті пошуку будуть знайдені посилання на документи, які містять слова "идет", "шел", "шла" та ін. На запит "окно" буде видана інформація, яка містить і слово "окон", а на запит "отзывали" - документи, які містять слово "отозвали". На жаль, україномовної частини Інтернету цей процес не торкнувся, хоча на пошуковому сервері МЕТА проводяться роботи щодо коректного врахування при запиті особливостей української та російської мов та можливої омонімії мови (серед результатів за запитом російською мовою "лист каштана", крім російського омоніму, отримуються ще й україномовні документи з цим словом у значенні "письмо").

Якщо в запиті слово набрано з великої літери, то всі ІПС будуть враховувати регістр, в якому набрані літери (маленька/велика).

Якщо запит містить одне чи кілька слів, то в результаті пошуку будуть знайдені документи, в яких зустрічаються всі слова запиту, крім обмеженої кількості слів (сполучники, прийменники та ін), які в запиті ігноруються, оскільки не несуть змістовного навантаження). Наприклад, за запитом "яблука на снігу" будуть знайдені всі документи, в яких зустрічаються одночасно два слова. Де саме в межах документа розташовані слова, в якій граматичній формі вони знаходяться - не важливо. Слово "на", яке є прийменником, ігнорується. Тому вказаний запит можна було записати як: "сніг на яблуках" - результат пошуку буде тим самим.

Зірочка наприкінці слова символізує певну кількість будь-яких літер. Наприклад, за запитом "вер*" будуть знайдені документи, які містять будь-яке зі слів "по вере, верес, Вера, вересень", у будь-якій граматичній формі.

Лапки вказують пошуковій системі, що задані в запиті слова належать до ключової фрази, яку слід шукати в тексті повністю. Наприклад, за запитом "експертна система" будуть знайдені всі документи, де трапляється вказане словосполучення або близькі до нього фрази.

При складанні запиту можна комбінувати ключові слова за допомогою логічних операторів (І, АБО, НЕ).

Сучасна культура втілюється у безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т. д. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави.

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.

Панорама культури XX століття вельми строката. Деяка частина населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аграрної культури й одна третина з 5 млрд чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація іінституціоналізація.

Шумеро-вавілонська культура

Месопотамська цивілізація являла собою тип існуючої на давньому Близькому Сході сільськогосподарської цивілізації, заснованої на ірригації. Оброблювані райони були менш залежні один від одного, ніж у долині Нілу, тому саме тут, в Шумері, виникли близько 3000 р. до н. є. перші міста-держави, якими управляли царі-жреці. Саме в регіоні Двуріччя та Євфрату вперше, за винятком Єгипту, склалися початкові форми класового суспільства й прадавньої держави, тобто не відчувався вплив інших значно розвинутих суспільств. Шумери заклали основи для подальшого розвитку господарства та культури Месопотамії.

Шумери винайшли колесо до візка, гончарний круг та бронзу, створили клинописну письменність. Близько 2400 р. до н. є. вони вперше в світі виготовили кольорове скло. На високому рівні знаходилось ювелірне мистецтво. Завдяки торговельним контактам вплив шумерів розповсюджувався на Малу Азію та Єгипет. Шумери створили правові кодекси, а в літературі особливого значення набув епос міфологічного змісту. Близько 2300 р. До н. є. Саргон І створив першу постійну професійну армію. Приблизно в 2000 р. до н. є. була створена арифметика, що стало важливим винаходом із історії людства.

Уявлювана картина світу, уявлення про дійсність, загалом як про державу, виникли одночасно з безпосередньою месопотамською культурою (шумерською) близько IV тис. до н. є. й були вкраплені в творах обширної міфологічної літератури. Шумерська міфологія, орієнтована на земне, прекрасно гармонувала з раціональним та логічним початками, втіленими в етнологічному міфові. Його основна риса - раціональність мислення, підхід до подій з позицій логіки, хоча й не завжди близької до сучасної, а тому не завжди зрозумілої. Етнологічний міф відповідає на питання: як? чому? навіщо? Такий міф - результат процесу мислення, тому цей процес - вторинне явище у відношенні до емоції. Міф, народжений традицією, не пояснює причин тієї чи іншої дії. Інтелектуальна концепція завжди вторинне почуття, в цьому розумінні етнологічний міф і є певною вторинністю. Однією з таких інтелектуальних концепцій є міфологема людини в Двуріччі - з глини створена, на крові бога замішана.

Людина була створена, щоб працювати замість богів і на богів, а також щоб куштувати продукти богинь Ла-хар (вівці) та Ашнан (зерна), які чомусь не могли споживати боги.

У культурі, що розглядає весь Всесвіт як державу, слухняність мусить необхідним чином виступати найпершою доброчинністю, адже держава побудована на слухняності, безумовному прийнятті влади. Тому не дивно, що в Месопотамії «доброчинне життя» було «слухняним життям». Індивідуум стояв у центрі кругів влади, що розширювалися, а влада обмежувала свободу його дії.

Найближчий і найтісніший з цих кругів був окреслений владою у власній сім'ї людини: батько й матір, старші брати й сестри.

Однак слухатися старших членів сім'ї - це лише початок. За межами сім'ї знаходяться інші круги, інші влади: держава, суспільство й боги.

відомо, що зі старінням культури її основні цінності ризикують втратити своє значення для дії носіїв. Скептицизм, сумніви та байдужість починають підкоряти собі основні структури культури. Такий скептицизм у ставленні до всіх цінностей, крайнє заперечення можливостей доброчинного життя починають проявлятися в месопотамській культурі в І тис. до н. є. Цей скептицизм знайшов відображення в тривалому діалозі між хазяїном та його рабом, що відомий як «Песимістичний діалог», який з'явився у Вавілоні. У ньому зважено всі типові заняття месопотамського вельможі, й усі вони виявляються ущербними. У підсумку зроблено висновок, що все у світі - суєта марнота, в житті немає толку, тобто заперечувалися всі цінності, заперечувалося існування «доброчинного життя».

Другою фундаментальною проблемою месопотамської культури є правомірність смерті, що являє собою зло і є по суті вищою карою. Чому людина мусить бути покараною смертно, коли вона не зробила нічого поганого? Тим більше, що в умовах культури Двуріччя реалістичний підхід до природи людини виключав будь-яку надію на щасливе загробне життя. Саме на стародавньому Близькому Сході було вироблено міфологічну концепцію жорстокого детермінізму людського життя. Разом з цим, на відміну від давньоєгипетської міфології, яка не знала ні Едему, ні минулого Золотого віку, ні Армагеддону, в міфології культури Двуріччя існували міфи про Золотий вік людства та райське життя, які пізніше увійшли до складу релігійних уявлень народів Середньої Азії та біблійської міфологічної літератури. Ми знаємо, що в рамках культури Двуріччя людина зробила спробу морально подолати смерть, здійснила бунт проти неї.

У шумерській цивілізації були закладені початки науки, яка, увійшовши до релігійного світогляду, була його служанкою. Через це наукова діяльність була підкорена культу традицій і орієнтувалася на недосяжні зразки минулого. Шумерські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації. Вони створили оригінальну концепцію «Me», значення якої й до сьогоднішнього часу не встановлене остаточно. Загалом «Ме» являє собою сукупність різних закономірностей та правил, що забезпечували функціонування елементів як природи, так і шумерської цивілізації. Всі закони й правила «Me» створені великими богами, однак вони існують без них, проявляються в русі живої та неживої матерії, що безособова й вічна.

Наука давньої Месопотамії намагалася оволодіти дійсністю, і насамперед людською дійсністю. Соціальною цінністю було знання, що дозволяло уникнути нещастя, а коли вже воно трапилося, - позбутися його, тому наука націлювалася на передбачення майбутнього. Про це свідчить той факт, що серед наукових текстів на глиняних табличках найчастіше зустрічаються ті, що ассіріологи звичайно називають ворожильними. Таблиці для ворожби поділені на рубрики, в кожній з яких зафіксовані точні явища (пересування зірок, Місяця, Сонця, атмосферні явища, поведінка тварин, дивні форми рослин та ін.), що передбачали майбутні ситуації, які стосувалися етану справ у країні або ж окремої людини. В сакральних цивілізаціях Давньої Месопотамії важко, визначити галузь знань, яка б не служила меті управління суспільною системою. Халдейські, ассірійські, вавілонські жреці та маги, як і їхні давньоєгипетські колеги, володіли обширними знаннями про психіку людини, добутими протягом тривалого часу, були досвідченими спеціалістами в галузі навіювання та гіпнозу тощо.

Заслуговує уваги й те, що досягнутий шумерами високий рівень культури, створена ними протягом віків суспільно-політична організація призвели до народження ретельно розроблених юридичних норм для всіх сфер життя. Шумерські закони, чітко сформульовані й створені на основі традицій, стали підставою для законодавств тих цивілізацій, які протягом наступних тисячоліть виникали в Месопотамії. Важливо й те, що закони мусили виконувати всі громадяни Шумера.

Цікаво відзначити, що закони Шульги відрізняються від законів старовавілонського царя Хаммурапі (28 ст. до н. є.). Шумери не знали й не застосовували принципу таліона «око за око, зуб за зуб» - він був для них чужим. В ту віддалену від нас епоху існувало більш гуманне й справедливе право, що вимагало не тілесної кари, а грошового штрафу, відшкодування зроблених будь-кому збитків.

Закони Хаммурапі вважалися зразком законодавства протягом всієї подальшої історії «клинописної культури» Месопотамії.

Культуру шумерів неможливо уявити собі без мистецтва. Насамперед вона поклала початок будівництву укріплених міст, оточених стінами, багатоповерхових будинків та зиккуратів - святинь-олтарів. Останні становили частину комплексу священних споруд, недоступних людям. Зиккурати зводили на пагорбах з цегли, облицьовували полірованими плитками. Класичним зразком був зиккурат в Уруці - один з найважливіших центрів релігійної та художньої культури. Його фасад вкривала мозаїка з червоних, блакитних та чорних плиток, відповідна геометричному орнаментові. Святиня Уру - прообраз Вавілонської башти - побудована в 1000 р. до н. є. Кожна її архітектонічна лінія .ретельно розрахована, зменшена або ж збільшена, щоб виправити ілюзію перспективи. Принципи такої архітектури були перейняті асірійцями від зодчих Північної Месопотамії наприкінці II тис. до н. є.

Шумери були напрочуд художнім народом. Дуже рано у них розвинулася скульптура, хоча в країні було мало каменю. Статуї царів, жерців, воїнів встановлювали у храмах, щоб вони молилися в ім'я засновників храмів. Дещо пізніше з'явилися статуї з діоріту, як, наприклад, фігура відомого царя Гудеа (близько 2300 р. до н. є.), що являла собою один з кращих екземплярів шумерської культури. Для неї притаманна яскраво виражена експресія за мінімумом засобів вираження.

Набула розвитку в Шумері й пластика у металі. Напевне, вперше було використано золото в комбінації з ляпіс-лазуррю, сріблом, раковинами та бронзою. В Урі, у так званій царській гробниці, де разом з царем похоронено 70.придворних, англійський археолог Лі Вулі знайшов дорогоцінності найвищого художнього гатунку: золотий шлем та козла, що спирається на дерево (з золота, ляпіс-лазур, срібла). Діадема цариці Шубад також належить до відомих творів ювелірного мистецтва. Знайдено також зброю, музичні інструменти, чотириколісні візки, й усе це свідчить про високу культуру Шумеру.

Стиль шумерського мистецтва був сприйнятий вавілонською, халдейською та ассірійською цивілізаціями. Одночасно з цим закінчилася незалежність міст-держав Месопотамії, тиранічних царств, які всі породили мистецтво однакового стилю. Нарешті, і з встановленням персидського панування з'явилися нові звичаї, закони й вірування. Вавілон перестав бути столицею, плаци спустошились, зиккурати поступово перетворилися на руїни. Вавілонська цивілізація, культура якої була останньою фазою шумерської культури, знаменувала собою народження нового соціопсихічного космосу -морально-етичного, предтечу християнського - навколо нового сонця - стражденної людини.

Слов'яни –група родинних за мовою етносів, об'єднана спільністю походження. Етнічні держави слов'ян розташовуються зараз у східній і південно-західній Європі, а також у північній і центральній Азії. Залежно від язикової й культурної близькості слов'яни діляться на три великі групи: східну, західну й південну. Загальна чисельність слов'янських народів – понад 300 млн. осіб, з них найбільш численні східні слов'яни: росіяни, українці й білоруси; західні слов'яни представлені поляками, чехами, словаками; до південних слов'ян відносять болгари, серби, хорвати, словенці, чорногорці, македонців муслимани.

Кухня слов'янських народів складалася протягом багатьох століть. Вона визначалася насамперед тими ресурсами, які пропонувала слов'янам природа в місцях їхнього розселення, а також віруваннями й заборонами, пов'язаними із цими віруваннями.

У процесі розселення по тій території, що вони зараз займають, слов'яни взаємодіяли з іншими народами й багато чого запозичили із традицій кухні німецької, балтійської, італійської, грецької, угорської, турецької й ін. Так, на кухню східних слов'ян вплинула кухня фино-угорська й тюркська (навала монголотатар, сусідство з половцями, печенігами, асиміляція слов'янами зирян, мордви, мері, черемисів й т.п.). На кухню західнослов'янську великий вплив чинила кухня німецька й балтійська, частково – угорська, французька, італійська. На кухні південних слов'ян вплинула кухня турецька, фракійська, грецька, італійська, частково – угорська. Серед слов'янських кухонь українська по праву має статус найбільш різноманітної й багатої, вона давно одержала поширення за межами України.

Найбільш відмітною рисою української національної кухні є комбінована теплова обробка овочів або м'яса на олії або маслі, «смаження» по-українському, і тільки після цього – тушіння, варення або запікання.

Українська кухня сприйняла деякі технологічні прийоми з кухонь сусідів, зокрема, обсмажування продуктів у перегрітому маслі, що властиво татарській і турецькій кухні. З німецької було запозичене мелене м'ясо («січеники»), а з угорської – використання паприки. Все це невластиве російській кухні, тому розходження двох родинних кухонь так великі.

Географічні й кліматичні умови перебування українського народу були настільки різноманітні, що дозволяли харчуватися як продуктами рослинництва, так і тваринництва. Уже під час трипільської культури (5 тис. років тому) населення цих територій знало пшеницю, ячмінь і просо. Жито з'явилося приблизно тисячу років тому, тобто значно пізніше. Розведення великої рогатої худоби, полювання й рибальство зробили меню дуже різноманітним, хоча ще до початку XIX століття м'ясні блюда вважалися в народі святковими.

Використовувалось як м'ясо домашніх (у першу чергу свиней) і диких (вепр, заєць) тварин, так і м'ясо птиці (курей, гусаків, утік, голубів, тетеревів, рябчиків) і риба (осетер, вугор, короп, лящ, лин, щука, піскар, окунь). Харчова сировина для української кухні відбиралася на контрасті зі східними кухнями, наприклад, уживання свинини в піку татарам, що люблять і почитають баранину, і росіянам, що надають перевагу яловичині.

Улюбленим і найбільш уживаним продуктом в українській кухні є свиняче сало у всіх видах. Використання його є надзвичайно різноманітним. У їжу сало вживається сирим, солоним, копченим, смаженим, вареним, тушкованим і є жировою основою більшості страв. Ним шпигують, як правило, усяке несвиняче м'ясо для додання йому соковитості, а також використовують у солодких стравах, сполучаючи із цукром або патокою.

В XVIII столітті на Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших блюд, других блюд і гарнірів до рибних і м'ясних блюд. Хоча цей овоч і не став на Україні, на відміну від Білорусії, «другим хлібом», однак знайшов широке застосування, і із цього часу практично всі перші блюда починають готуватися з картоплею.

Остаточно сформованою в тому виді, у якому ми знаємо українську кухню сьогодні, її можна назвати тільки у XIX ст., коли з'явилися помідори. Крім них українська кухня приблизно в цей же час сприйняла інші овочі - сині баклажани, що вважалися раніше «басурманськими» і в їжу не вживалися, а також цукровий буряк, з якого почали виробляти цукор, що значно збагатило народну кухню. Цукор став доступний більшості населення за рахунок його дешевини, що значно розширило асортимент страв, у меню з'явилися солодкі бабки, пудинги, каші. Також розширився асортимент напоїв за рахунок солодких наливок, варенух та ін.

У раціон харчування входили як зернові й продукти їхньої переробки, так і овочі в різних видах (капуста, ріпа, лук, часник).

Серед рослинної їжі перше місце споконвіків займав хліб, причому як на заквасці, так і прісний у вигляді галушок, прісного хліба з маком і медом. Із пшениці також робили не лише борошно, але й різні крупи, з яких варили кутю. В XI-XII ст. з Азії завезли гречку, з якої почали робити борошно й крупу. В українській кухні з'явилися гречаники, гречані пампушки із часником, гречані галушки із салом і інші блюда. Використовували також пшоно, рис (з XIV століття) і бобові культури, такі як горох, квасолю, сочевицю, боби.

На другому місці були городні й дикі овочі й фрукти. Морква, буряк, редька, огірки, гарбуз, хрін, кріп, кмин, аніс, м'ята, калган, яблука, вишні, сливи, журавлина, брусниця, малина – далеко не повний перелік рослин, що споживались дуже широко.

Основними напоями були ті, які були отримані способом природного зброджування: різного виду меди, пиво, кваси й виноградні вина. В XIV ст. з'явилася горілка (горілка), а також різні настойки.

Основною гарячою їжею були рибні й м'ясні відвари з додаванням овочів під загальною назвою «юха», що в російській мові пізніше трансформувалося в слово «уха».

Отже, своєрідність української кухні виражалася в переважному використанні таких продуктів як буряк, свиняче сало, пшеничне борошно, а також у так званій комбінованій тепловій обробці великої кількості продуктів (український борщ – типовий тому приклад, коли до буряка додають ще двадцять компонентів, які відтіняють і розвивають її смак.                                                                                                                                                         Перші відомості про російську кухню містяться в літописах X-XV ст. Давньоруська кухня почала складатися з IX ст.. й до XV ст. досягла свого розквіту. На формування російської кухні в першу чергу великий вплив зробили природно-географічні умови. Достаток рік, озер, лісів сприяли появі в російській кухні великої кількості блюд з риби, дичини, грибів, лісових ягід.

На своїх землях з незапам'ятних часів русичі вирощували жито, овес, пшеницю, ячмінь, просо, гречку. З них варили зернові каші: вівсяні, гречані, житні. Каша була й залишається російською національною стравою.

З незапам'ятних часів відомо на Русі прісне й кисле тісто. Із простого прісного тіста робили калядки, сочни, пізніше локшину, пельмені, вареники. З кислого дріжджового тіста пекли чорний житній хліб, без якого й донині немислимий російський стіл. До X ст. з'явилося пшеничне борошно, і асортимент випечених виробів різко збільшився, з'явилися короваї, калачі, ковригі, пироги, млинці, оладки й інша випічка.

У X ст. на Русі вже були повсякденними ріпа, капуста, редька, горох, огірки. Їх їли сирими, пареними, вареними, печеними, солоними, квашеними. Картопля одержала поширення в Росії лише в XVIII ст., а помідори – в XIX. Аж до початку XIX ст. в російській кухні майже не було салатів. Перші салати робили з одного овочу, пізніше рецептура салатів ускладнилася, їх стали готувати з різних овочів, додавати м'ясо й рибу.

Жодна кухня не може похвастатися таким асортиментом перших страв. Щоб було ситніше, до них за традицією подавали борошняні вироби: пироги, ватрушки, розтягаї, кулеб'яки. Найулюбленішою першою стравою російського народу по праву вважаються щі. Якщо щі – улюблена страва в середній смузі Росії, то в центральних і південних областях популярні борщі. Обумовлено це тим, що південні землі приносять багатий урожай буряка.

Пряності, і притому у великій кількості, вживали на Русі вже з XI ст. Російські й заморські купці привозили гвоздику, корицю, імбир, кардамон, шафран, коріандр, лавровий лист, чорний перець, лимони й т.п.

З напоїв були поширені кваси, меди, відвари з лісових трав, а також збитні. Чай уперше з'явився в Росії в XVII столітті. Що стосується алкогольних напоїв, то в Древній Русі пили слабоалкогольні – зброджені меди й ягідні соки. Горілка була вперше завезена в Росію в XV ст., але відразу була заборонена до ввозу й з'явилася знову за Івана Грозного в середині XVI ст.

Своєрідність страв російської національної кухні обумовлювалося не тільки набором продуктів, з яких готовили їжу, але й особливостями їхнього готування в російської печі. Спочатку російські печі робили без димоходу й палили «по-чорному». Пізніше з'явилися печі із трубами, а потім до печей стали прирощувати плити й вправляти духові шафи. У російській печі готувили їжу, пекли хліб, варили квас і пиво, на печі сушили їстівні запаси. Їжа, приготовлена в російської печі, відрізнялася відмінним смаком. Цьому сприяли форма посуду, температурний режим і рівномірне нагрівання з усіх боків. Своєрідність білоруської кухні визначається географічним місцем розташування країни, що перебуває на границі великих геополітичних регіонів і піддана сильному впливу інших культур: православного сходу, католицького заходу, північної прибалтійської культури, мусульманських народів півдня, єврейської корчемної кухні й інших. Уважається, що свою самостійність білоруська кухня знайшла тільки до кінця XIX ст.

Відмінною рисою білоруської кухні є широке поширення блюд з картоплі, а також використання різноманітних круп, грибів і свинини.

Основу національної білоруської кухні становлять блюда з тертої картоплі: драніки, чаклуни, драцена, картопляні запіканки, картопляна бабка й ін. При цьому існує три способи тертя картоплі й типу картопляної маси:

·           таркована (сира терта картопля, після натирання не відціджена, а використовувана разом із соком, що виділився);

·           клинкована (сира терта картопля, після натирання відціджений);

·           варено-товчена (пюре з відвареної картоплі).

Картопля також часто використовується при готуванні салатів.

У Білорусії традиційно застосовуються різні види "чорного борошна" - вівсяного, житнього, ячмінного, гречаного й горохового, причому для хліба в Білорусії йшло житнє борошно, а для всіх інших борошняних виробів – вівсяне. Переважне використання вівсяного борошна в минулому й незнання дріжджів привели до того, що білоруській кухні не відомі ні млинці, ні пироги. Іншою особливістю використання борошна є досить часте змішування різних видів борошна, підмішування до якого-небудь основного виду борошна (житнього, вівсяного) – ячмінного, гречаного, пшеничного, горохового.

Природно-географічні умови Білорусії сприяли широкому використанню таких продуктів, як гриби, лісові ягоди й трави (снить, щавель), яблука, груші, річкова риба, раки, молоко, сир, сметана. Ці продукти характерні й для російської національної кухні, однак форми й прийоми їхнього використання в білоруській кухні інші.

Наприклад, гриби тільки відварюють і тушкують, а страв зі смажених грибів білоруська кухня не знає. Взагалі гриби не вживаються як самостійне блюдо, а завжди використовуються як добавка до основного блюда. Тому білоруська кухня використовує не тільки й не стільки самі гриби, скільки грибний порошок із сухих грибів, що засипають і в юшку, й у другу тушковану овочеву або м'ясну страву. Так само не жарять і рибу: або запікають її цілком з лускою, або сушать особливим чином, після легкого обсмажування, або використовують у вигляді фаршів, додаючи в галушки, галки й т.п.

Що стосується молочних страв, те чисто молочних у білоруській кухні немає, але сир, сметана, сироватка, масло використовуються як обов'язкові добавки в багато страв.

Лісові ягоди, груші, яблука не сполучать один з одним. Блюда з них – кваші, киселі, кваси, пюре, запіканки – готують тільки з одного виду ягід або фруктів.

Уживання й готування м'яса в білоруській кухні теж має ряд особливостей. Уживання свинячого сала, свинини ріднить білоруську кухню з українською. Однак сало в Білорусії їдять майже винятково взимку, слабко посолене, обов'язково зі шкіркою. Їдять його з картоплею, вприкуску. А в якості жиру для готування більшості блюд крім сала й навіть частіше його використовують сметану, пряжене масло й олію. Свинина як м'ясо йде в основному на готування домашніх ковбас і вяндліниы - слабокопченої шинки або корейки. Нежирну свинину, а також баранину запікають великими шматками (звичайно всю задню частину) – національне білоруське блюдо пиячісти. З домашнього птаха надають перевагу гусаку, також у запеченому виді.

Для старої білоруської кухні характерно також соління м'яса й домашньої птиці (гуся) – готування з них солонини й полотків і вживання субпродуктів, особливо страв зі шлунка, вимені в розвареному виді.

Найулюбленішими кулінарними прийомами теплової обробки є в Білорусії запікання, відварювання, томління, тушіння. До цьому варто додати два прийоми попередньої обробки продуктів: або використання великих, цілих мас – запікання цілої ноги (окосту), цілого шлунка, цілого гусака, цілої рибини, або, навпаки, подрібнювання, дроблення, розтирання продукту, тобто перетворення його ще до теплової обробки в рублену масу, фарш, пюре, порошок – незалежно від того м'ясо це, овочі або гриби.

Використання фаршеподібних і пюреподібних мас із одного якого-небудь продукту (м'яса, риби, картоплі) і особливо зі сполучень основного продукту з невеликими добавками деяких інших, дало в білоруській кухні більшість картопляних страв (драники, цибрики, гульбішники й т.п.), багато м'ясних (фляки, моканина, вантробки, ковбаси), а також цілий ряд комбінованих (галушки, галки, зрази), що одержали поширення й за межами Білорусії.

Поряд з подрібнюванням у білоруській кухні прийнято також розварювання страв, для чого застосовують тривале варіння, тривале розпарювання й томління продуктів, які зрештою повинні утворити густе кашкоподібне блюдо. Відомий навіть спосіб штучного досягнення густоти блюда, коли в нього додавали борошно, крохмаль.

Слід зазначити, що головне в традиційних національних білоруських стравах – не особливий склад продуктів, а сам процес обробки цих продуктів, використання якого-небудь дуже простого й притім одного єдиного продукту, наприклад вівса, житнього борошна, картоплі, підданого досить складній, завжди тривалій й часто комбінованій холодній і тепловій обробці. Класичним прикладом цього може служити вівсяний кисіль – страва, яку одержують з вівсяного зерна в результаті більше десятка операцій протягом трьох діб.

У мовах різних народів існують слова,які мають декілька значень і часто вживаються під час спілкування.Одним із таких слів є "культура".

В українській мові воно має два основних значення. Перше можна окреслити словом "мистецтво". Коли говоримо про культурні надбання якогось народу, маємо на думці образотворче мистецтво, музику, літературу, архітектуру тощо.

Немає у світі народу, який не мав би культури в такому значенні цього слова.

Культура може бути академічна (класична) і народна. Із взірцями академічної культури ознайомлюємося переважно в містах: у театрах, музеях, бібліотеках, вищих навчальних закладах, - а також у старих селищах і приватних збірках.

Коли їдемо до якоїсь країни, стараємося пізнати рівень культури народу, що її заселяє. Найкраще пізнаємо рівень мистецької культури, коли відвідуємо святині, бо кожний народ намагається зібрати у храмах свої найкращі мистецькі досягнення.

Крім вищезгаданого академічного мистецтва, є народна культура, яка звичайно проявляється в побуті сільського населення, у різних родинних і громадських звичаях, а також у так званому народному мистецтві: різьбі, писанкарстві, вишивках тощо.Культура в академічних чи народних формах – це великий скарб кожного народу. Вона не тільки показує духовний рівень населення через його досягнення в минулому, а й також є своєрідною "школою", в якій усі її "учні" ушляхетнюють свою людську природу, свій інтелект і свої почуття.

Друге значення слова "культура" описує стосунки між людьми.

У такому сенсі це поняття можна вживати як щодо одної особи ("Ось він (вона) – культурна людина"), так і до цілого народу, коли кажемо: "Це висококультурний народ або народ з дуже низьким рівнем культури".

Культурним, із цієї точки зору, будемо вважати особу чи осіб, які у будь-яких сферах спілкування поважають себе і своїх ближніх, спільну для всіх людську гідність та почуття інших і водночас поводяться так, що викликають повагу до себе з боку співрозмовників. Культура в такому значенні ґрунтується на особистості людини.

Усі люди різні. Нас відрізняє багато речей. Назву лише кілька з них: походження, віросповідання, національність, освіта, статки, політичні погляди, вдача тощо. Культурна людина намагається пізнати і зрозуміти себе, свої погляди, бажання, але водночас визнає, що інша людина може відрізнятися від неї за всіма цими характеристиками.

Нації та народності об'єднують у споріднені групи, що дає можливість простежити їх походження. Найважливішою для цього ознакою є мова. Загальне число мов на Землі становить 4-5 тисяч. Здебільшого, кожній нації та народності притаманна своя мова. Проте, мов значно більше, ніж націй. Частими є й випадки, коли однією мовою говорить кілька народів. Наприклад, англійською користуються у спілкуванні не лише англійці, але й американці США, англоканадці, англоавстралійці, англоновозеландці. Іспанською говорять, крім жителів Іспанії, народи Південної та Центральної Америки; португальською, окрім португальців, – бразильці; французькою – франкоканадці.Близькі за походженням, граматикою, словарним фондом мови об'єднують у великі мовні родини, а ті, в свою чергу, розпадаються на мовні групи. Крім мови, для визначення нації та народності важливою є культура (з латинської – виховання). Її поділяють на матеріальну та духовну. До матеріальної культури належать тип житла, національний одяг та національна кухня. До духовної – мистецтво, свята, обряди. Всі ці ознаки є більш визначальними, навіть ніж мова. Ще й зараз живуть у юртах народи Півночі та кочівники Монголії, у чумах – народи Сибіру, у глиняних хатинках – народи Тропічної Африки. Хоча тепер такий тип житла притаманний лише сільській місцевості. Національний одяг все більше витісняється сучасним і використовується переважно на святах. Але й нині японці часто носять кімоно, жителі Індії сарі, мексиканці сомбреро, аргентинці пончо. Найстабільнішою залишаються специфічні національні страви. Наприклад, у Китаї вживають всі придатні для цього рослини та тварини, але не їдять нічого сирим. В Японії навпаки, надають перевагу тільки сирим продуктам, навіть якщо це риба та м'ясо. У Монголії неїстівними вважаються гриби та риба. З релігійних міркувань мусульмани не їдять свинину, а індуси яловичину. Деякі народи Океанії вживають м'ясо собак. Всі ці риси матеріальної культури є специфічними для кожної нації.